sekleta, 55 - 28 мая 2011 18:10

Пишу, а біля мене пробігла білочка,зовсім близько.
Опишу ще одну пригоду з серії мишачих воєн.
Ми заселились в хату після довгої зимово-осінньої перерви, і давно ремонту там не було. А Мефодик почав активно ходити на чотирьох, то ж я мию-мию-мию. І це добре, вчора якраз зі шваброю відмиваю підлогу у великій кімнаті, аж тут влітає Йона . З чим би ви думали ? Правильно, з мишею. Я в протиральному азарті не розгубилась і зразу ж зайняла оборонну позицію , підсилену шваброю. Противник , тобто Йона , не чекав такої реакції, і спробував обхідний маневр, взявши мишу в зуби, рушив під вішалку. Але я була насторожі, тицяла в Йону шваброю, кричала і при цьому пильно стежила за мишею. Спробуйте вигнати з хати кицьку так, щоб вона мишу взяла з собою, і тоді ви мене зрозумієте. Для такої справи потрібна повна концентрація на процесі, як у східних бойових мистецтвах. Бачу, Йона таки навчить мене кунфу...
Врешті, з криком (моїм):-
-Ану геть звідси, щоб я тебе не бачила !
Йона з мишею вискочили на ганок, а звідти на город. Бабуся, що мала надію трохи подрімати по обіді, прокинулась від мого крику, і вийшла на балкон:
-- На кого це ти кричиш?
-Вгадай! На Йону, звичайно. Знову з мишею до хати лізла.
-А-а-а-а, ти ледащо! – бабуся просто майстер відтворювати прадавні українські інтонації спілкування з тваринами.
Я мусила втрутитись,бо назвати нашу кицю ледащою було б зовсім несправедливо. Киця теж образилась.
- Якби не я, - бурчала Йона, ліниво тицяючи мишу на городі,- вас би тут давно з»їли б!

Взагалі мої історії про Йону вже можна писати піж копірку:Наприклад: сидимо,стоїмо, лежимо, спимо, читаємо, граємось (потрібне підкреслити), аж тут вбігає Йона з мишею, кротом, ящіркою (потрібне підкреслити ).
Того ж дня, десь через годину, гойдаю я Мефодика на гойдалці, а бабуня собі порається у квітнику, аж тут….
Йона!
На цей раз вона вирішила влаштувати щось на зразок циркової вистави.
-Увага! Увага! Найкраща в світі приборкувачка мишей Йона продемонструє свій знаменитий номер «Мишко, де ти?» на траві перед старою хатою.

Чи то були гладіаторські бої? Такі,знаєте, односторонні гладіаторські бої, де один з бійців точно приречений на смерть. Але чомусь мусить битись.

- Люба мишко,- муркотіла Йона ,- тобі випала честь вмерти на арені під оплески захоплених глядачів!
- А може мене помилують? – пищала перелякана мишка.
- Ні, люба, шкода тебе розчаровувати, та ми не в Стародавньому Римі, у нас глядачі не мають втручатись у долю гладіаторів, - Йона промовисто поглянула у мій бік. «Якби не я…» говорив її погляд.
Я уявила собі хату, повну мишей: і в ліжку миші, і на столі миші, і в тумбочці миші…, і на підвіконні, і в на плиті, і в духовці, і в шафах для одягу, і на книжкових полицях, - від такої картини мені одразу стало моторошно, я зітхнула і залишилась біля гойдалки. Нагадувати мишам,що я їх попереджала ще три роки тому, було б надто жорстоко. Врешті-решт, хіба дон Хуан не пояснив Кастанеді , що людей теж чекає подібна доля? Хіба той орел, який з»їдав душі індіанців, не схожий на нашу Йону? Може, ця мишка теж мала свого духовного наставника і тепер практикується в поєдинку з дрібним тираном? Порятунок так близько – варто добігти до купи дров і там жодна киця її не дістане.

Так воно чи інакше – я вирішила не втручатись в котячо-мишачий поєдинок. Гойдала Мефодика, краєм око спостерігаючи за Йониними маневрами – мишка ховалась в траву, киця вдавала ,що не помічає, підкрадалась до дров і щось винюхувала, а потім одним стрибком поверталась до схованої мишки і змушувала гладіатора битись.

Хіба це не називається життям? Хтось полює, і на когось полюють, хтось гойдається на гойдалці, а хтось – ту гойдалку гойдає і примовляє»гойда-гойда, гойдаша», втім, я стаю банальною, про це давним-давно написали Еклезіаст , Сковорода і Шевченко.

• 
• 
•