sekleta, 55 - 5 июня 2011 11:09

Жаба кричала нелюдським голосом.

Я розумію,що жаби, в принципі, людським голосом кричати не можуть. Але такого я ще не чула.
Зазвичай, жаби квакають, кумкають чи влаштовують хорові співи підвечір. А ця – вона верещала так, що якби була людиною, неодмінно сказали б – кричить нелюдським голосом. Високим і пронизливим. У мене аж мороз поза шкірою пішов.
Йона пригнала її десь з горбка, і гнала через весь садок. Жаба високо стрибала і намагалась сховатись в траві. Марно. Траву вже викосили,а в тих миршавих паростках, що виросли в бездощів»я – не сховаєшся. Йона одразу ж помічала схованку, тицяла лапою, ніби віддавала команду «вперед» - і жаба знову мусила стрибати. З боку виглядало,наче погонич жене худобу. Чи наша киця нанялась до жаб у пастушки?
Тут жаба знову закричала. Знову – наче її ріжуть, а між іншим – Йона ще й не починала.
Чи тим криком жаба збиралась налякати нашу Артеміду-Діану? Пояснити їй, що кицьки жаб не їдять ? Чи їдять? Взагалі, можуть покуштувати. Якщо не сподобається – виплюнуть. Ситуація нагадувала малюнок в старому «Перці»: динозавр тримає в зубах первісну людину. Людина кричить. А випадковий перехожий втішає:»Чого ти кричиш? Він же травоїдний. Пожує і виплюне!» Зараз я б продовжила діалог, динозавр міг від людського вереску ,з переляку чи здивувавшись, розкрити рота і випустити нещасну жертву. Так що галасувати в первісному світі було варто. Задля власного порятунку. Але в нашому садку? Навряд.
На кицю крик не подіяв. Вона ще й не таке бачила і чула
А от я виявилась не готовою до зустрічі з реальністю. Коли під акомпанемент свого нелюдського верещання, дезорієнтоване жабисько скочило на килим, саме на той, на якому сиділи ми з Мефодиком, я з криком «мама» миттю стрибнула вбік. З килима на залишки трави. Мефодик традиційно стішився, схоже на нього, як і на Йону, жаб»ячі страшилки не діяли, а що мама стрибає – то це ж весело. Вражена моїми маневром жаба поспішила з килима злізти, видно втямила, що тут не сховаєшся.
Почувши моє «мама» з городу прибігла озброєна граблями бабуся:
-Що тут таке?
-Йона жабу пригнала. А жаба – на килим скочила.
-А здохнеш ти! – бабуся замахнулась граблями на траву, наче жаба й досі там сиділа і чекала. Якраз! Жаба вже була під смородиною, бо Йона – ще не награлась.
Зате з мене на сьогодні було вже досить. Я сиділа біля Мефодика, намагаючись заспокоїтись, а в голові крутилась пісенька - старий хіт «Машини времени» - меня нет, я за тисячу лет, я себе дал обет, никогда не являться в такой ситуации…

Йона приплелась до хати як сонечко зайшло:
- Ти маєш совість,- випоминала я киці, - чого ти вчепилась до тої жаби? Перелякала мене і бабуню, а якби дитина злякалась?
- Няв! – роздратовано відповіла Йона, що могло означати від «негайно дайте мені рибку на вечерю» до «дайте мені святий спокій» . А насправді перекладалось на людську мову так:
- Як прадавня жриця з часів Єгипту я краще знаю, кого, коли, де і як принести в жертву, аби пішов дощ ! А дехто, - тут киця виразно глянула в мій бік, - дехто своїми дурними вересками псує мені обряд!

Назавтра пішов дощ.

• 
• 
•